Фактичне використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, ще НЕ є достатньою підставою для застосування відповідальності за самовільне зайняття цієї ділянки

Фабула судового акту:  Справа про те, як Київська міська рада намагалася повернути у власність громади земельну ділянку площею 0,1 га, на якій начебто самочинно був вже збудований торгівельний комплекс  площею 587 кв. м.

І дійсно міська рада не виділяла будь-кому своїм рішенням  спірну з/д під будівництво торгівельного комплексу (цільове призначення), а сама з/д входить у прибережну  захисну смугу водойми Срібних Кіл, тому вважала торгівельний комплекс самочинно побудованим і просила суд застосувати до власника нерухомості відповідальність передбачену  ст. 212 ЗК України – «повернення самовільно зайнятих земельних ділянок» та ст. 376 ЦК України –«самочинне будівництво».  Зокрема, така відповідальність полягає у поверненні з/д у власність громади міста та знесення торгівельного центру.

Проте Верховний Суд вирішив інакше та залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою відмовлено міській раді у задоволенні позову.

ВС підкреслив, що для застосування чи незастосування відповідальності у виді повернення з/д власнику та знесення самочинного будівництва слід встановити наступне.  Чи має право особа, яка фактично використовує з/д на оформлення правовстановлюючих документів на цю з/д?  Чи здійснила така особа юридично значимі дії для оформлення цих документів?

Відмовляючи міській раді у задоволенні позову суди взяли за основу той факт, що право власності на торгівельний комплекс було визнане рішенням місцевого суду в іншій справі, яке є чинним на момент розгляду спору. На підставі цього рішення суду право власності було зареєстровано за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Законність цього рішення суду звичайно сумнівна, проте не оцінюється судами в нашій справі, а приймається як преюдиція.

Отже, особа – фактичний землекористовувач, є законним власником будівлі торгівельного комплексу, яка розташована на спірній з/д, тому має право оформити цю з/д в оренду відповідно до ст. 377 ЦК України та ст.  120 ЗК України.

У справі було також встановлено, що відповідач звертався із рядом заяв до місцевої ради та інших органів місцевого самоврядування з метою оформити права на спірну земельну ділянку, проте остаточних документів, в тому числі відмовних, з боку органів місцевого самоврядування йому надано не було. Більш того, між сторонами спору був укладений договір пайової участі, згідно умов якого відповідач сплатив, а позивач прийняв пайовий внесок, що свідчить про наміри обох сторін оформити оренду з/д за власником торгівельного центру.

За таких обставин відсутність у відповідача – власника торгівельного центру правовстановлючих документів на з/д, на якій торгівельний центр розташований не може розцінюватися як правопорушення, за яке настає відповідальність передбачена ст. 212 ЗК України: знесення будівлі та повернення з/д у власність міста.